• Вт. 18.5.2021

«Хоч не літай в Європу …» – культура починається з дрібниць

20.4.2021

Справа була вранці. Аеропорт Мюнхен. Майже одночасно відправляються два рейси: МАУ до Києва і S7 в Москву. Черга на паспортний контроль. Стояти хвилин 40. Але є швидка лінія для людей з інвалідністю. І в неї чомусь ломляться, очевидно, молоді та здорові люди. Їх не кликав прикордонник. Здогадуєтеся, хто? Людина по 10 з кожного з цих двох рейсів я точно нарахував, поки годину стояв у черзі. Ну чому?

Чому європейцю не спадає на думку так ганьбитися? А в пострадянських мізках така примітивна хітрож … ость – норма. Ви годинку постійте, а я “типу інвалід” пройду без черги. Посвідчення, що підтверджують не питають, значить можна? Соромно. Прикро.

Мені взагалі сьогодні весь ранок соромно і прикро. Встав рано і весь час-пік провів в мюнхенському трафіку. Велосипеди, як же їх багато і як все здорово організовано! Люди масово їздять на роботу на велосипедах, тому що знають, що їх враховують, поважають і вони доїдуть живими. Везуть на велоколяски дітей у садочки.

Бачив, як мама везла двійнят в спеціальному двомісному велокріслі, яке кріпиться спереду. Бачив велоприцеп для дитини. Таке на наших дорогах – смерть. На європейських – стиль життя і свобода. Мюнхен я знаю погано і пару раз сплутав ряди. Але мені не сигналили і не кричали: “Урод, куди прёшься? Понаїхали! “. Мене з посмішкою пропускали.

Агресія, егоїзм, звичка ігнорувати правила і думати тільки про себе – все це у багатьох “пострадянських” в крові. Загалом, менталітет. Поки він не зміниться, діла не буде. Всі із задоволенням лають президента і владу, списуючи проблеми на них. “Країна у нас така”, – люблять говорити багато.

Друзі, країна – це її громадяни. Ми з вами. Так, з президентами нам жорстко не щастить. Але дивлячись на те, як наші люди займають місця для інвалідів, не поступаються місцем жінкам в транспорті і спотворюють під’їзди, в яких самі живуть, а ще весь час всім незадоволені, я розумію: ніякий уряд країну не змінить, поки ми самі не змінимося. Треба починати з себе. Щоразу після Європи мені сумно. Іноді, починаючи з літака.

Сьогоднішній приклад. Я завжди заздалегідь реєструюся на рейс і вибираю місце біля ілюмінатора. Приходжу – зайнято. На наших рейсах таке часто. Чемно прошу пересісти. У відповідь мені як би з докором вказують на місце біля проходу з ремарочкой: “Так ось таке-ж місце, сидите тут, або вам саме у вікна закортіло?”. Дізнаюся наших.

Йдучи проти правил, люди намагаються виставити ідіотами інших, а себе виправдати. В будь-якій ситуації. Культура починається з дрібниць. Таких, як сісти на місце, номер якого у тебе в квитку, а не те, яке більше сподобалося. З розрахунком: “а може проканает”. Це так само просто, як чистити зуби, митися щодня і не носити одні шкарпетки по 3 дні, особливо в спеку, змушуючи людей в громадському транспорті затискати ніс і відходити в бік.

Президент, парламент і матеріальне становище тут ні при чому. Чи не президент паркується на газонах і мочиться в ліфтах. Чи не через бідність після пікніка в парках і лісах люди залишають купи сміття. Депутати не заважають зібрати сміття в пакет і забрати з собою. Вибачте за емоційність і грубуваті вираження. Якась безнадія. Чесно. Хоч не літай в Європу, щоб потім не розчаровуватися, і щоб не було соромно. Такі думки. А ось вже прилетів і не дивлячись ні на що розумію, що обожнюю свою країну. Тільки треба нам з вами якось людей перевиховувати. Не всіх, але багатьох ..

Дмитро Комаров